Як будь-яке явище, що розвивається, особистість суперечлива. У її внутрішньому світі неминучі зіткнення, конфлікти, періоди спаду і посилення розвитку. Зрозуміти особистість неможливо без врахування її рушійної сили.
Вченні однозначні в тому, що рушійними силами у самовихованні особистості є визначені протиріччя. Зрозуміти механізм їх виникнення необхідно для того, щоб керувати процесом самовиховання. Механізм самовиховання має наступні особливості:
- людина вибирає цілі життя, ідеали у відповідності з суспільними критеріями;
- готує себе до життя в суспільстві;
- вдосконалюється у колективній діяльності.
Між вказаними факторами самовиховання існують складні взаємозв’язки і протиріччя:
- ціль життя може бути одною, а захоплення – в іншій сфері, в результаті чого між бажанням удосконалювати себе і реальним самовихованням виникає невідповідність. І не завжди протиріччя можуть бути вирішені зусиллями самої людини. Цьому сприяє її правильне виховання. Іноді виховання лише створює умови для самовиховання, іноді формує якості особистості, необхідні для успішної роботи над собою, і завжди сприяє визначення ідеалу, цілі життя, вибори напрямку самовдосконалення, стимулює зусилля особистості у її розвитку вперед. В мірі розвитку самосвідомості, самостійності і активності особистість стає керівником самої себе.
Зрілий саморозвиток характеризується наступними параметрами:
- спрямованість, тобто мотивами роботи над собою;
- змістом (розумове, фізичне, моральне, трудове, естетичне);
- стійкістю (випадкове, епізодичне, постійне);
- ефективністю у формуванні своєї особистості.
Між цими параметрами також бувають невідповідність і протиріччя.
Перший вид протиріч виникає між рівним вихованості особистості і її поведінкою, умовами її життя і діяльності. Це протиріччя виникло із невідповідності між життям колективу, в якому вона перебуває і діяльністю індивіда, нормами поведінки в оточуючому середовищі і поведінкою людини, її моральністю і моральним життям оточуючих. При відповідності внутрішнього змісту вимогам життя, зростає число негативних, неприємних переживань, а також зовнішніх вимог, які особистість виконати не може. Для цього потрібно посильні вимоги і допомога в діяльності, щоб виникла потреба у самовихованні.
Другий вид протиріч – невідповідність запланованих цілей, завдань самовиховання і отримання результатів. Особистість виконала накреслену програму самовиховання, а стійкі якості не виробились. Таке протиріччя дуже часто зустрічається у самовихованню підлітків. Це погано відображається на самооцінці, на самонавіюванні, приводить до зневіри у свої сили, найчастіше до припинення будь-якого самовиховання.
Третій вид протиріч виникає тоді, коли особистість вміє і бажає працювати над собою, але ідеали і цілі самовиховання завишені або неправильні. Це породжує незадоволення життям, пошуку чогось і невміння застосовувати свої сили, здібності. Організація життя в такому випадку має бути спрямована на залучення в серйозні і важкі види діяльності, які переконали б особливість у необхідності вдосконалювати свої знання і вміння. Важливо сформувати гідну ціль самовиховання, розвинути ідеальні уявлення про людину, виховати вимогливість до себе.
Четвертий вид протиріч виникає, коли особистість переконана в тому, що потрібно працювати над собою, позбутися недоліків, але не може цього зробити через слабкість волі, низької вимогливості до себе. Це свого роду відображення протиріч між свідомістю і поведінкою. При наявності подібного роду протиріч завдання вихователя, вчителя, психолога заключається в організації діяльності, яка формувала б моральні якості, вчила умінню працювати над собою, відволікала особистість від негативних дій та вчинків. Звідси суть самовиховання заключається у вирішенні протиріч між цілями самовдосконалення і можливостями їх реалізації. А головне виховне завдання в керівництві самовиховання полягає в тому, що потрібно сформувати ті позитивні якості, від яких залежить вирішення вказаних протиріч, і привести в дію наведені вище фактори: самосвідомість, захоплення, спрямованість, вміння керувати собою.
Процес саморозвитку – це процес тривалий. У людини, яка тим займається, він може тривати все життя.
Існують такі загальні етапи саморозвитку:
Перший етап – усвідомлення в необхідності роботи над собою. Воно виникає в результаті взаємодії потреб у розвитку, цілеспрямованості, аналізу внутрішнього етапу, зовнішніх умов і вимог. Коли незадоволення відповідає зовнішнім вимогам, прагненню стати кращим, умовам, які дозволяють це зробити, особистість гостро відчуває необхідність роботи над собою. На першому етапі через педагогічне і особисте керівництво забезпечується регулярне самоспостереження і об’єктивна самооцінка, які вкрай необхідні для початкового і подальшого етапу самовиховання.
Другий етап – вироблення програми роботи над собою. На цьому етапі особистівсть порівнює своє “Я” у теперішньому, “Я”, яким його хочуть бачити інші, і “Я”, яким уявляє себе у майбутньому. На вироблення образу “Яким я повинен стати в процесі самовиховання”. Важливе значення має життєвий досвід, досвід самовиховання, ідеали, мрії, а також життя. Програма роботи над собою здійснюється в процесі боротьби мотивів. Найбільш важливим при цьому є мотиви які виникають при відношеннях до зовнішніх дій і оцінці внутрішнього самовиховання. Якщо вона переконалася, що може працювати над собою, зовнішні умови є спрятаними, а вимоги оточуючих посильні, незмінні, то пробне самовиховання переходить у постійне.
Четвертий етап – активне здійснення програми самовиховання, включаючи зміну себе і обставин. В процесі самовиховання активно працюють всі програми: “Я тепер і в майбутньому”, “Вимоги до мене і вимоги до себе”, “Програма самовиховання і програма поведінки”. Керівництво самовихованням на цьому етапі йде двома шляхами: зміною умов, що сприяють переоцінці себе і зміни програми самовиховання, або дається оцінка самим зусиллям особистості, типу: чого домоглася, які успіхи, що ще треба виховати у себе в подальшому.
П’ятий етап – завершальний: проходить оцінка результатів самовиховання, інтенсивно працюють ведучі програми: “Який я був”, “Який я є”, “Я в майбутньому”, “Я і самовиховання”. В результаті зновуж проходить оцінка обставин і самооцінка внутрішнього світу, повторюється весь цикл самовиховання, проте на новім рівні і з іншим змістом. Слід зауважити, що таке виділення етапів роботи над собою умовне, часто вони переплітаються один з одним, проте завжди існують.
